Байка
“Рох, рох! плям, плям! Щодня я, любий брате, сита:
Полови й висівок зісталось півкорита”.
“Гав, гав! цяв, цяв! А я, знай, сестро, хочу їсти,
Да хліба не дають: нема з мене користи”.
“Рох, рох! плям, плям! Дарма що сита походжаю,
На що ні набреду, усе перевертаю”.
“Гав, гав! цяв, цяв! А я з нудьги та з голоднечі
Гризу що попаду, мов костур той старечий”.
“Рох, рох! Поезія… про що вона свиняці?
Ще й хуторна, мовляв. Се забавка собаці”.
“Гав, гав! За вітром щось мені не чути.
Не знюхаю. Тут щось дурне повинне бути”.
“Рох, рох! Ось крашанка. Ну се вже інше діло.
Я проковтну її, і не жувавши, сміло”.
“Ковтай, а я брехну, що се ійце гадюче.
Про мене слава йде, що я щеня гавкуче.
Ми, цуцики, свиней поважних дуже любим,
Про славу свинську їх аж скиглимо да трубим.
Нехай у пущі вовк, ведмідь і заєць знає,
Яка свинота в нас розкішна походжає!”
