Пантелеймон Куліш – Варфоломеєві Шевченкові: Вірш

(На його звістку, що заспокоїв працею свою старість)

Нема в світі, рідний брате,
Як своя хатина!
Поживе в теплі, в затишку
Вся твоя родина.

А як ще коло хатини
Та й млинок на Росі, –
Спи собі безпечне
Під негоду, в просі!

А прокинувшись, дивися,
Як дітвора грає;
Слухай, серцем веселися,
Як стара співає.

Нехай славить диво дивне –
Красоту дівоцьку,
Щоб згадав ти теплим серцем
Весну парубоцьку.

Нехай славить боже свято –
Любощі-кохання,
Щоб душі твоїй приснилось
Давнє женихання.

А під співи зростуть діти,
Як рожеві квіти.
Ви давайте їм науку,
Як у світі жити.

В світі жити – не тужити,
Хліба заробити,
Не боятись наступити
На тернові віти.

Не самі квітки зривати
По гаях, по полю:
Чесним потом виробляти
Із неволі волю.

Працювали, добували
Хліба ви святого
За первоцвіту-кохання
Віку молодого.

На стернину і тернину
Сміливо ступали,
А квітками перед миром
Голову квітчали.

І сльозу, і піт кривавий
Від людей таїли, –
У зневагу не давали
Молодої сили.

Ой велика сила в серці,
Що кохати вміє!
І недолю, і неволю
Вона подоліє.

Нема сили в божім мирі
Над святе кохання:
Воно робить із неволі
Чесне панування.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Пантелеймон Куліш – Варфоломеєві Шевченкові":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Пантелеймон Куліш – Варфоломеєві Шевченкові: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.