Візьмеш у жменю сонного насіння
І не пізнаєш власної руки —
Най синій день, най у землі коріння,
Жіночий сміх і сонячні книжки!
Я не люблю самотного зітхання —
Нащо давать самотнім зорям звіт?
Не долетить ні перша, ні остання
З моїх думок у невідомий світ.
Це ти така і тепла, і принадна,
І над тобою все гудуть дроти.
Розстеле ніч свої похмурі рядна,
І знову не одзеленієш ти.
Надії мрійні і смутне квиління
Загублене у передранній млі,
А гострозоре, мужнє покоління
Уже росте на молодій землі.
