Але як воно так, як безмежно
і як воно місячно,
Коли ходить туман, наче злодій,
але не краде,
Коли в лігва вовків позбігалися
стежечки лисячі,
А нема ні вовків, ні лисиць і
не буде ні тут, ані де.
І стоїш напівмертвий,
напівнеживий, напівсивий,
І немає сваволі, і воля
тобі не така,
І вертається в білому та,
яка щойно косила,
Привітається і запитає,
чи маєш бруска.
І присяде на мить,
і закурить цигарку
міцнющу,
Відпочине і знову повільно
повз тебе піде.
А минулося — і нагадаєш
про віще і суще.
І брусок покладеш ані там,
ані тут, ані де.
- Наступний вірш → Павло Гірник – От і все
- Попередній вірш → Павло Гірник – Поїздам, що ідуть
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші