Часу немає. Потекли
Дими із чорного кадила,
І сіра паморозь імли
Лягла на випалені крила.
Не озираючись іди
Понад урочисті безодні.
Які гіркі твої меди!
Які самотні і холодні
І сміх, і плач, і гнів, і жар…
Що ж, помолися на дорогу
Тому, хто дав тобі цей дар
І покарав тебе за нього.
