Чого це я знову?
Стискається час
І далі — ні неба, ні Сина.
Отак, по-живому, —
а в жилах у нас
Саме голосіння.
Якої ще крові, якого плачу,
Якого глухого одчаю,
Коли на усіх поминальну свічу
Потяв —
і ножа не ховаю?!
Така ж самота і така ж німота,
А більше нічого й не буде.
Невже на Голгофі, неначе Христа,
Розіпнемо Юду?..
