…Одцвіте, наче сонях, колишнє село,
І Маруся зів’яне, як м’ята.
І рушник одцвіте — перебите крило,
На якому уже не літати.
І не треба ні крику, ні сліз, ні журби,
Коли доля цвіте під нагаєм.
Затужив би весільний смичок по тобі,
Але й пісні такої немає.
Ще стоятимуть ночі, мов чорна вода,
І по них біла пісня пливтиме.
І сама ти — як скрипка. І тільки шкода,
Що нема скрипаля на Вкраїні.
Боже мій! Ні словечка не мовлю про час,
Не озвуся, не помолюся…
Тільки, може, і є той скрипаль серед нас,
Але як же йому без Марусі?!
