Чи не живеш, чи руки захололи?
Уже минуло багатенько літ,
А ще стає глевкого хліба долі
На коники і чарку на обід.
А слово спить в позаторішнім листі,
І що йому Пегас із м’якуша,
Тихенький сум, і рима голосиста,
І по живому патрана душа?
Лише тоді, коли усім на подив
Твоє життя береться холодком,
Воно приходить, як останній подих,
І грюкає у серце кулаком.
