І голоси, що чулися з небес,
І слово, що було тобі за Бога,
І та безодня, у якій воскрес
Не знати як чи зовсім ні до чого,
Лише пролог. Руйновище. Орда.
Чужа душа, яка в тобі німіла.
І кригою освячена вода,
В якій тебе хрестила Неоніла.
Чиї слова тікають з-під пера?
Чия свобода з кров’ю і пітьмою?
Чия душа це тіло обира?
Їй досі легко чутися самою.
