І летітиме ворон —
повільно, без жодного крику.
І устане вогонь —
і його не зупинять слова.
І хитнеться летючий пісок, засуваючи ріки.
І в джерелах навіки спочине вода вікова.
Ось і ти озираєшся —
дим затягає обличчя
І сахається небо твого крижаного плеча.
Не ховайся за Бога, отямся,
сліпий чоловіче,
Коло тебе лишилися вітер, сова і свіча.
І зведешся з колін,
і гукнеш навмання серед ночі,
І впадеш головою у небо своє кам’яне.
І кого не зустрінеш —
усі відвертатимуть очі.
І кому не помолишся —
слово тебе проклене.
То невже ти гортаєш оці сторінки поруділі,
Аби тільки побачити —
серед олжі і крові —
Як народ, наче камінь,
росте на розритій могилі
І вертається голос у груди його неживі?..
