Коли сповідуєш себе,
Себе не подаєш,
Коли говориш до небес
І з небесами п’єш,
Коли такий на світі сам —
Хоч небо городи —
Ти посміхаєшся снігам
І просиш — відведи.
Такий я, Боже, не такий,
Але за те, що є,
Ти народи мене чи вбий,
Бо вже ніхто не вб’є.
Не сіяв і не посівав,
Не крав і не карав,
І жив, мов коник серед трав,
І вірив, що співав.
У безвість дику і суху,
Де всім відомо все,
Зелений коник по снігу
Ще вершника несе.
