І — не зупинити. І — не наздогнати.
Та вергають коні все одно до хати.
В остогидлі стайні, до возів і ясел.
А вночі їм тихо нагадає ясен
Про степи широкі, де гуляє вітер.
Їх печаль і тугу ще й роз’ятрять квіти,
Місяць голомозий вже не дасть поспати:
— Гей, летіли коні, наче ті орлята!..
І, рвонувши пута, заіржавши дико,
Знов майнули коні, і — не зупинити.
І — не наздогнати, і — не загнуздати,
Їм степи під ноги будуть роси слати,
І шалений вітер молодечим свистом
Розгойда планети заспану колиску.
…Про давно забуте нагадає ясен.
І не спиться коням біля повних ясел.
