Луснуло скло.
Сиве небо лишилося сивим.
Гість зазбирався додому, бо знає куди.
Ти прибираєш свічки, які ще не згоріли,
Маєш собі трохи сну на півсклянки води.
Крапля по крапельці точиться слово до слова
Через одненьку біду, яка стала стома.
Займане вже не святе, а щоденно вжиткове.
Є з ким ділитися горем, а щастям — нема.
Май собі спокій, і волю, і крила, і Крилос,
Пий своє небо з ласкавих Господніх долонь.
Луснуло скло, бо йому так, напевно, судилось.
Свічка горить і згорає — на те і вогонь.
