Прости мені. Не згадуй, що було.
Благослови скорботною рукою.
Твої долоні вистудять чоло,
Ледь чутно, мов з журби якої.
“Ой сину-сину… — вимовиш, смутна, —
Куди ж ти… Боже, ну чого так… зразу?..”
І довго ще сколошкана луна.
Блукатиме побіля перелазу.
…Тягнуся крізь розлуки й самоту
До тебе, мамо, як до неба сонях.
Долаю красномовства німоту,
Ховаючи лице в твоїх долонях.
