Маємо, доле, свободу і вічну журу.
Маємо щастя, яке не мина, бо єдине —
Подумки, пошепки досповідатись Дніпру
Серцем, очима і словом твоїм, Україно.
І Трахтемирів, і Заруб, і ти, ковила,
Броде Татарський і кості, підмиті водою,
Благословіть на дорогу, яка б не була —
Чорною, білою чи від пилюки рудою.
Ви, не розвіяні часом і лихом слова,
Ви, не дотовчені ціпом і стресами нерви,
Тут, на вітрах і вогнях, де лягає трава
На голоси, на віки, на чуби і шедеври,
Дайте напитися волі, що світ продима,
І наодинці почути, як важко — бідою! —
Камінь росте на могилі і гусне пітьма
Там, де пороги ростуть під ясною водою.
Хай нахиляє траву забуття не роса —
Дужчає вітер, і мова стискається важче.
Дайте почути, як в серці клекоче гроза,
І не питайте — востаннє чи напропаще!
