Пам’яті Євгена Плужника
Нам ще вистачить, брате, казенних чобіт,
І високих снігів, і вапна.
Хто отямить, коли розсувається світ
І востаннє горить купина?
І нема вороття, і дідизна в золі,
І зійшлася за нами пітьма.
Наче всі полягли в каламутній землі.
Навіть сліду — і того нема.
Озираєшся — ніч.
І куди його йти —
Ні дороги, ні трав, ні роси…
Восковіє земля і вмерзають гноти
В голоси.
