…це мій лемент
на людські зорі невидющі…Борис Нечирда.
Напитав собі смерть, трохи легшу від тої, як жив,
Походив коло долі, яка не трималася тями.
От і маєш — ні снів, ні джерел, ні ожин,
Ні землі під землею, ні слова понад голосами.
І тому, і тому, і тому, що не буде тому,
І тому, що далося вогнем край глевкої дороги —
В тому світі, що довго стягався тобі на труну,
З того світу, в якому нема й не бува перемоги.
Роззирнулися. Стали. Сказали, що буцімто сам.
Побули. Посміхнулися. Руку подали навзаєм.
А надалі… Надалі хіба що самі небеса,
Які думав, що збореш і збудеш.
І смерті немає.
