Павло Гірник – Ні, не спинитися – подихати: Вірш

Ні, не спинитися — подихати
Солоним небом, що мина.
За тими кривдами і лихами,
Що потовклися — і нема,
Сама зажура клямку торгає
І вкотре гірко запита,
Як торгувалось і чи дорого
Сьогодні біль і самота,
Якої долі заманулося,
Якої ради не стає,
Чому життя — святкова вулиця,
Де продаємо не своє,
Чому усе обридло подумки,
А не рубається з плеча,
І час гайнується на помилки,
Яких було і вистача?..
Сукай з холодної затятості
Сувору нитку самоти!
Душа — не дівка, аби сватати,
Не наймичка, аби клясти.
Або отак палити згарячу —
Хай до живого дотина! —
Коли ні хати, ані згарища,
А тільки небо, що мина…