От і осінь минула така дощова
І така незбагненна і вічна,
Наче посвист — на відчай! — сліпого ножа,
Що повільно летить повз обличчя.
Це твоє полювання, мій друже нічний,
Це сваволя твоєї гордині.
Посміхайся до неба, бери, володій —
Тільки нині!
Тільки тугу своєю пітьмою запий,
Поки наша сльоза не минулась.
Я не сам у дорозі.
І ніж не сліпий.
І душа схаменулась.
