Людмилі Мазур
От і все. І по всьому.
Немає. Нема і не треба.
Навіть пустки — і тої не буде,
але на стіні,
Що стоїть собі, просто стоїть серед неба,
Намальовано світ, у якому війна
по війні.
У якому не з нами,
в якому слова поза нами,
У якому усе замовкає, бо навіть
своє — нічиє,
У якому судилось побути
і впасти додолу снігами,
Звідти, де надається усім
і нікому нічого не є.
