У долонях твоїх спалахне чорнобривцем
тихий огник печалі.
Не шукатиму слів. Буду слухати дощ.
Сповідатимусь мовчки.
…І якщо вже стомлюся іти і присяду спочить
окрай битого шляху,
не кричіть, солов’ї, не шуміте, ліси,
пожурімося, ідоле.
Перейдем, перебудем; переболим
і одвертеає зло, і віддячену щирість.
Тільки б огник світив і мені, й по мені.
І палив до останку…
