Пощо тобі ці клопоти й марноти?
Іржава свічка є в поводирі,
І завжди стане плоту і болота,
Де будь-кому співаєш до зорі.
І подадуть і скажуть,
що від серця,
Насіння долузають під пісні.
А ти… А ти… Ти все таки не сердься —
Їм на війну, тобі вже — по війні.
Хіба колись сліпий, немов пороша,
Яка мела крізь долі і світи,
Навпомацки зведешся і попросиш —
Подайте шаблю. Дайте полягти.
