Повертайся, сестро.
Споночіло.
Над тобою зорі й кажани.
Хто кого тепер візьме на вила,
Як нема ні кривди, ні вини?
Хто до грудки солі скаже «мамо»,
Хто озветься до ковтка води?
Живемо неначе вуркагани,
Підпаливши хату з лободи.
От і лютий.
От і споночіло.
Завірюха стогне — от і край.
Боже милосердний, Боже милий,
Хоч дітей за нас не покарай!
