Повертається осінь, і ніч повертається в ніч,
І минається голос, і мова щоразу крихкіша…
От і мати стоїть,
як тоненька свіча між облич.
От і я коло неї стою, наче тиша.
І повільно тече поміж пальців імла воскова,
І молитва не гоїть, а твердне,
як хліб нещоденний…
От і осінь минула, і ніч, і пітьма вікова.
Тільки мати — тоненька свіча — коло мене.
…Не судіте.
Є воля, якої ні в кого нема,
І у кожному з нас є такий божевільний Месія,
Що розіпнеться просто під настрій,
напівжартома,
І Господь не побачить, і тіла ніхто не обмиє…
