Пиши собi, пиши собi, пиши,
Як тiло опирається душi,
Як тихо i повiльно серце в’яне…
Тебе не стане, i мене не стане,
Не стане й свiту — лишаться в iмлi
Слова великi i слова малi.
Упокорися, поневаж вагання,
Бо все намарне, все тепер останнє —
I воля, i покора, i мета,
Така наївна i така проста, —
Вiдбутися в собi, сягнути i збагнути,
Де гордiсть, де гординя, де покута,
Де нелукавий i лукавий де
I хто тобi мотузочку пряде,
Чого тебе болить, чого живеш над силу,
Чого так думи клято опосiли —
Вiдколи й нащо ти прийшов на свiт?
Чого тебе покликано на спит?
…Мовчать лiси, туманами повитi,
А ти, мабуть, живеш на цьому свiтi,
Щоб запитати вiчне джерело:
Чи ти було, як слова не було?
