Сам собі сам, бо на людях.
Не так, але так.
Пальцями водиш слова
по сліпому папері.
Ні, не навспак, а повільніше —
вибити знак
Там, де написано небо і вибито двері.
Стукай — куди?
Але, може, тоді все одно —
Йдуть, чи ведуть, або просто
тримав рівновагу.
Бачив малесенький світ
у велике вікно.
Чув невтолиму ходу і невтолену спрагу.
Досить — не досить, на белебні,
чи у юрбі,
Сутнє, посутнє, чи як там,
потойбіч неслави, —
Йдеться про час, який досі
триває в тобі,
Йдеться про мову, яка й не тебе
шрамувала.
