Самотію душею, яка не була молодою,
І заплющую очі, і знов проступають з пітьми
Потойбічна ріка, де відлуння пливе за водою,
І туман, од якого
легенько щемить під грудьми,
Наче знову живу — і не можу облич пригадати,
Наче знову прийшов — і стомився
од вічних оман…
І гукає мене із туману усміхнений тато.
І заплакана мати за батьком гукає в туман.
Перелітна душе, хто в дорозі тебе підночує,
Коли якось вночі назавжди
полетиш навмання?
…І кричу навздогін, але батько вдає, що не чує.
Пориваюся йти, але мати мене зупиня.
Світе мій чорнобілий, пекучий
і немилосердний,
Як я вірив побожно у слово твоє золоте!
…У криваву ріллю загортаються зорі і зерна,
Вже і поля нема, а каміння росте і росте…
