Павло Гірник – Село: Вірш

Село. Городи понад лісом
І тиша майже нежива.
Дерева є на тому місці,
Де церкви просто не бува.
І п’єш не сік, а кров берези,
І небеса вже замалі.
Якщо колись ходив по лезу,
То вже не вмієш по землі.
Не вмієш навіть покохати —
Хіба що затулять роти…
У тебе ще лишилась хата,
З якої — встати і піти.
Тому і йдеш з самим собою
На чорний шлях, на дику куть.
Ти взяв мене до того бою,
В якому душі не живуть.