Щороку сіймо не ті самі зерна.
Сад по завіях зацвітає знову.
Лише брехня — колишня і модерна
Товклась ціпами часу на полову.
Боли мене, свободо неошукана,
Жали мене, обачність нехолопна,
Миніть, жалі, до кореня обчухрані
І кладочка в дорозі самотопна!
Чи вже такі ми долею мізерні,
Чи серце розманіжилось до репету?
Щороку сіймо не ті самі зерна.
Печуть хлібині руки непорепані.
