Солодкий твій хліб —
Навіть навпіл зі снігом і сіллю.
Ще матимеш торбу, дорогу і долю чужу.
А неба нема — є високе твоє божевілля —
Не знати, що буде попереду. Йти за межу.
А мав би звикати нарешті і знати, лайдаче,
Кому п’ять копійок давати, кому — одкоша.
Але коверзує, блазнює, гордує і плаче
Ота біснувата і клята блаженна душа!
Останню сорочку пропив і пішов бур’янами.
Ножа загубив, без якого самотньо і зле.
Ти досі живий. Ти вже вільний.
І йдеш поміж нами
По вічному колу і вічному лезу, але…
Ти блуд. Ти прокляття. Ти вовк.
А вони прокаженні.
Остання межа. І дорога. І знову межа
І воля стоїть над тобою і гріє в кишені
І долю,
і дулю,
і кулю,
і твого ножа.
