Так нелегко зважитись прозріти
На порозі марної доби,
Коли слово, подихом зігріте, —
Свічечка на протязі журби —
Вихопить з пітьми знайомі риси
Вічних тем, запитань і шукань…
Придивися — падає завіса,
І на сцені сивий Дон-Жуан
Прогайнує нині і позавтра
Шмат життя великого творця…
Чи до того додавати варто
Власні кривди й сірість олівця?
