Те, що нині стоїть,
а тоді ще й себе обступає
У повітрі, де стало усім і води, і вини,
Все одно озивається звідти, де часу
не гають,
Звідки не повертаються і
не відходять у сни.
Не питай, де та правда,
яка не тримається слова,
Яка довго й повільно себе
проти сонця снує…
Просто якось прокинься —
і просто живий і здоровий,
А як муляє трохи душа, то,
напевне, на те вона є.
- Наступний вірш → Павло Гірник – Пощо тобі ці клопоти й марноти
- Попередній вірш → Павло Гірник – Кому оце віддати, присвятити
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші