Ти від вогню. Душа не вбилась в пір’я.
Лише життя холоне на льоту.
З’ятряться очі на гірке сузір’я.
Завіє попіл стежечку круту.
Чи ти себе впізнаєш по перерві,
Як доля воскресатиме німа?
Усе святе гойдається на нерві,
Який от-от порветься, а трима.
Лиши собі пекельну хуртовину
І, як останній, як найтяжчий гріх,—
Ту стежечку круту і не єдину,
Якою ти до матері не встиг.
