В ніч прозору і тиху, коли обпече
Твої крила гусині хустинка дівоча,
Небо руку важку
покладе на плече
І подивиться в очі.
Час летіти.
Ще теплі долоні чужі.
Час летіти.
Ще крила такі невагомі.
Із останнього вирію їй затужи,
Із останнього неба,
останнього грому.
І нема вороття. І нема самоти.
Навіть болю немає — а туга і туга.
…І тонесеньку свічку собі засвіти.
І молися при свічці за мертвого друга.
- Наступний вірш → Павло Гірник – Майбутнє, кажете
- Попередній вірш → Павло Гірник – Світає
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші