Припала порохом серпнева спека.
Регоче “свайба”— дід підбора збив!
Сопе на лаві захмелілий свекор,
Ледь не поцілить ліктем у гриби.
Дере засмаглу шию комір лубом,
Прив’ялий чуб — сторчма на голові.
…Ах, ріже скрипка, шаленіє бубон,
Цимбали витинають, як живі!
Гуде майдан, хитає небо в чашах.
Всміхається у вуса голова:
— Невістка з міста?
Не брешіть, бо наша —
Ач, як спориш босоніж вибива!
Парує борщ. З садка хлюпоче м’ята.
Старенький бубон смалить, не впиня.
— Оце гуляють! — молодіє мати.—
По ресторанах — то хіба гульня?
Музики любі, шкварте без упину!
Виводить скрипка, і гудуть баси.
А свекор спить.
Комбайн припнув до тину.
Він просто з поля. Три доби косив.
