Послухайте, невже з роками далі
Тікаємо від віщої журби
Під три чорти одвічної печалі
Щербатим шляхом правди і ганьби?
Та що печаль, як слово самочинне,
А мову препаровано живцем?
Так душно в арештантській сірячині.
Так вільно, як не думати про це.
Ходімо. Вже покликано.
Ходімо!
Чумацький Шлях уперся в перелаз.
Душа,
як протяг,
гримнула дверима
І з торбою заледь не подалась.
Послухайте, невже на те відлюддя
І гіркота прозрінь…
Не воруши!
І так щоночі отерпає в грудях
І відростають крила у душі.
Не прокричись, не заспокойся знаним,
Не спийся у всевладній німоті!
Оно твої зароблені кайдани.
Подякуй долі, що не золоті.
