Вимучує, ховається і никає
У кожнім слові впертий вереда.
Усенький час залізний дідько Ніколи
Його колише й в очі загляда.
Морочиться не день і не годиночку,
Навчає по розумних книжечках.
А вибита і виклята дитиночка
Кричить собі у мокрих пелюшках.
З усіх суєт натіпані і виткані,
Непрошені, невчасні, бо не зву,
Голодні, голосні і незацитькані
Вночі слова випручуються з вуст.
Замліле серце вирубцюють ліками
І зашпори лишатимуть в душі,
Аж поки знов залізний дідько Ніколи
Не приколише їх на спориші…
