Вже й тобі по війні,
вже стомився ходити по згарищу.
Треба сіяти, коню. Бо так воно є навесні.
Я тебе не жену, я тебе обіймаю
не згарячу,
Я з тобою іду борозною, і важко мені.
Ти не звик у ярмі, тобі плуг
заважкий і недобрий,
І нестерпно тягти свою душу поміж
реп’яхів.
Не терплячий, не ситий, не вбитий,
а просто хоробрий
Серед світу, який ще ніколи
тебе не жалів.
Просто мусимо бути в ярмі,
щоб ярмо перебути,
Засинати до посвисту
ворога, шаблі і куль.
…Сам собі поробив
не подолані силою пута.
Сам собі це закляте залізо
словами розкуй.
