Є порожні ліси, де ніхто не навчає літати,
Де відлуння стоїть, як прозора пітьма на воді,
Де малесенький світ, у якому ні мами, ні тата,
Йде снігами назустріч далекій чужій коляді.
Ти впізнаєш себе в тій пітьмі, що стоїть під снігами,
В тій воді, що слідами твоїми повз тебе пройшла,
І хіба що німою любов’ю поділишся з нами
До прадавнього лісу, де нині пісок і зола.
Посіваймо снігам, заходімо у сни і відлуння —
Хай Господь помагає вам, любі, з води і роси —
І благенькі засуви тому, хто в дорозі, відсуньмо —
Ти не сам, бо навчився літати. З тобою ліси.
