Той давній спогад ще не стерся,
Як моя мати молода
Тримала хліб напроти серця —
Вділяла нам і голубам.
Малі були. І в тому сквері,
В якім царя попхнув селюк*,
Ми годували сіропере
Негорде птаство просто з рук.
Вони й пили з мого відерця.
Звисали крила, як торби.
…Буває, що і добре серце
Оберне вільних на рабів.
