I. М.
Заграй мені, коли печаль насуне,
Якого лиха пальці намовчать.
Є душі дротяні, а єсть — як струни.
Ось поведи смичком — і зазвучать.
Одне життя тобі співає скрипка,
А мабуть, що спиває не одне.
Ой мамо-скрипко, скрипонько-покритко,
Таж носиш ти під серцем і мене.
Ще вистраждаєш, вимучиш, зголосиш,
Ще сльози кинеш в ніженьки гульбі.
І що той бог, і що ті поголоси,
Коли болить струні, а не тобі!
Зціплю вуста і вже тебе не рушу.
Нехай по нас трава чи й кропива.
Чого ж ти плачеш в стемнілу душу?
Який музика скрипку продана?
Ще кожен звук ятриться, наче рана.
Ще хтось тебе за серце перейма.
Як душу сповідатимеш, Іване,
Коли на ній живиночки нема?..
