Зозуленько моя, над тихою водою
Уже не ти, а тiнь, уже не тiнь, а зойк.
Текла оця рiка, мабуть, з палеозою
I знову потече собi в палеозой.
Пiдуть за нею в свiт тополя i калина,
Пiде вода з криниць, сади i споришi.
Питатимеш тодi хiба що тiльки в глини,
Чи треба Українi iнакшої душi.
Тече свята рiка — i вже не буде з нами,
Вдивляється вогонь у небо не своє.
З останнiх рушникiв забутими словами
I мертвим, i живим зозуля прокує.
