Зупинися, не руш.
Твої дзвони глухі.
Над тобою ще жодна зоря не світила!..
Охолола свіча —
І знялись порохи
Там, де воля останні ножі освятила.
Приглядайся,
звикай до чужої ходи
І собачої мови у храмі старому…
Із якого прокляття, якої біди,
Із якого відлуння вертаєм додому?
Обірвалися дзвони.
Холоне в імлі
Моя смертна душа,
і отак за словами,
Наче діти повільно ідуть по золі
І самими очима прощаються з нами…
