Спокійно б жив собі чинбар та хліб жував би свій,
Але з ним рядом поселивсь пихатий багатій.
Новий сусід кричав-горлав: — Ти жити не даєш!
Брудними шкурами смердиш, повітря нам псуєш!
А час минув, багач затих і чинбаря спитав:
— Чому це смороду нема? Чинбарить перестав? —
Чинбар лукаво посміхнувсь.
— Який там,— каже,— біс?
Це ти до пахощів моїх пристосував свій ніс.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Ірод
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Антена
(Оцінок ще немає)