Павло Глазовий – Бабин могорич: Вірш

Ну й причепа, ну й нахаба
Бригадир Данило Сич!
Привезуть солому бабі:
— Став,— гукає,— могорич! –
Коней дасть город зорати
І приставить орача,
А надвечір-грюк! — до хати:
— Став, стара, могорича! —
Якось видав трохи клоччя
На мотузку чи квача
І припхався серед ночі:
— Став, стара, могорича!
— Та які ж могоричі,—
Плаче баба,— уночі?
В мене ж фабрики немає,
Щоб варить спотикачі.—
А Данило не зважа,
Їсть стареньку, як іржа.
На копійку допоможе
І ріже бабу без ножа.
Що робить, стара не знала.
Раз, коли довів до сліз,
Замість чарки й замість сала
Аж дві дулі баба склала
Й ткнула клятому під ніс.
Розумію, любі друзі,
Некультурний це кінець,
Але я скажу бабусі:
— Ви їй-право, молодець.
От якби усі Сичі
Жерли ці могоричі!