Жінка лікарю старому повідає тихо:
— Ой яке ж мені велике з чоловіком лихо.
Тільки ляжу, задрімаю, перший сон присниться,
Він балакать починає: «Киця, киця, киця…»
Лікар каже: — Я снотворні випишу пілюлі.
Чоловік ваш буде спати, як дитя у люлі,
— А нема,— питає жінка,— спеціальних ліків,
Щоб він сонний всі секрети взяв та й розбазікав?
Може, в нього завелася десь на службі «киця»?
А щоб спав він ото мовчки — таке не годиться.
- Наступний вірш → Олег Ольжич – І дні, і ночі
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Богомільна Дуська
(Оцінок ще немає)