Павло Глазовий – Бог і старець: Вірш

Йшов господь колись по полю
І впав край дороги.
Підняв його бідний старець,
Поставив на ноги.
— Хто ти будеш? — бог питає.
— Старець я, мій отче.
— Так проси тоді у мене
Чого душа хоче.—
Поклонився в ноги старець
І сказав: — Спасибі.
Я потребу відчуваю
У насущнім хлібі.—
Бог підняв свою десницю,
І у ту ж хвилину
У руках побачив старець
Золоту хлібину.
— Прощавай,— господь говорить.—
Хліба з тебе досить?
— Ні, мій боже, дай ще й масла,—
Скромно старець просить.—
Бог підняв десницю знову,
І з’явилось масло.
— Дай ще й пива,— просить старець.—
Буде все прекрасно.—
Випив пиво старець бідний,
Глянув богу в вічі:
— Ти зроби мене молодшим
Вдвічі або втричі.
Бог підняв свою десницю,
Глянув мудрим оком —
І зробився бідний старець
Парубком високим.
— Дай же, боже,— скрикнув старець,—
Душеньку потішу:
Ти пошли мені ще й жінку
Якнайкрасивішу! —
Бог підняв святу десницю —
І явилась діва,
Гарна спереду і ззаду,
Гарна справа й зліва.
— То зроби ще,— мовив старець,—
Щоб ця діва мила
Тільки мною любувалась,
Лиш мене любила.
Не могла щоб покохати
Більше вже нікого.—
Бог нахмурився: — Не можу.
Не зроблю такого.
Неможливого ти просиш,
Бісова личина:
Це була б уже не жінка,
А пеньок з очима…