Зашуміла буря люта і розбила корабель,
Що ішов з добром великим із віддалених земель.
Всі пустились рятуватись, лиш один стоїть як стій
Та молитви шле Афіні, прокровительці своїй.
Крізь пекельне завивання хтось гукнув йому: — Кріпись!
На Афіну май надію, але й сам же ворушись!
Хоч молись, хоч не молися, але вийде все одно:
Якщо плавати не вмієш, підеш каменем на дно.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Без начальників не можна
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Бог і старець
(Оцінок ще немає)