Павло Глазовий – Добряк: Вірш

Ви знаєте мисливця Пилипа Добряка?
Душа у нього ніжна, чутлива та м’яка.
Добряк природу любить, обожнює її.
А як розповіда він про ріки та гаї!
— Ви бачили,— питає,— як сонце устає?
Ви чули, як зозуля над річкою кує?
Ви чули, як над ставом шепоче осока?
Ви бачили, як вранці виблискує ріка?
Ось він іде, в природу закоханий Добряк.
В руках — нова рушниця, за спиною — рюкзак.
В кущах щебече пташка, Пилипа звеселя.
Стрибає за Пилипом собака, як теля.
Аж раптом псюга люто метнувся до кущів.
Пилип закляк на місці, Пилип закам’янів.
Закалатало серце у грудях Добряка:
Собака йде по колу, піднявши русака.
Ось на узлісся зайчик прожогом виліта.
Він в сонячному сяйві — як птиця золота.
Пилип його на мушку та вслід йому — торох!
В гаю страшна тривога, в гаю переполох.
Пилип знаходить здобич по краплях на траві —
Пищить звіря нещасне, вся мордочка в крові.
Пилип його прикладом по лобі двічі б’є,
Відламує дві лапки, собаці віддає.
Обтерши кров травою, ховає свій трофей.
В Пилиповому серці співає соловей…
Стріляй зайців, Пилипе, поранених — души,
Але про те, що любиш природу,— не бреши!