Павло Глазовий – Дзень-дзелень: Вірш

— Народилося дитятко. Мамі радість, татку — теж.
Що з малим робити далі? До попа ж не понесеш,
А оновлених обрядів небагато в нас, на жаль.
Дехто нині пропонує видавать батькам медаль
І на ній писати букви, що такого-то числа
Народився син маленький а чи донечка мала.
Чи розумна це затія, не казатиму я вам.
Як на мене, то медалі я давала б матерям,
А батькам, в яких родились перша донька чи синок,
Я чіпляла б невеличкий біля галстука дзвінок.
І звеліла б, щоб носили всі батьки дзвіночки ті.
Більш було б у нас порядку у сімейному житті.
Тільки вздрів жонатий дядько гарну дівку, став, як пень,
Тільки здумав підморгнути, а дзвінок на шиї: дзень!
Чи за жінкою чужою той татусь побрів, як тінь,
Крутонувся скоком-боком, а дзвінок на шиї: дзінь!
А як сказиться той татко та із дому дралала,—
Дожене його дружина, як блудливого козла.
Не зуміє він сховатись ні вночі, ані удень,
Бо дзвінок на шиї скаже: — Ось я, люди! Дзень-дзелень!